На Netflix вийшов серіал “На схід від Едему” — екранізація однойменного роману Стейнбека із розкішною Флоренс П’ю ролі небезпечної Кеті. Як костюми допомагають втілити характер однієї з найяскравіших героїнь у літературі XX століття, читайте нижче. На початку XX століття рішуча й незалежна жінка стає причиною конфлікту між братами й започатковує сімейну сагу, що триває два покоління. Це — сюжет серіалу “На схід від Едему”, події якого розгортаються у США від кінця XIX століття до Першої світової війни. Серіал створений Зої Казан — онукою легендарного голлівудського режисера Еліа Казана, який свого часу екранізував роман “На схід від Едему” з Джеймсом Діном у головній ролі. Нова версія пропонує інший погляд на знайомий сюжет. У центрі цієї версії — Кеті Еймс, складна й магнетична антигероїня, яку грає Флоренс П’ю. Кеті змалку усвідомлює силу, яку має над чоловіками, і поступово вчиться використовувати її у власних інтересах. Вона проходить довгий шлях — від дівчини, яку інші намагаються визначити й контролювати, до Кейт, жінки, яка сама створює власний образ і життя. Ця трансформація відбивається не лише в її поведінці, а й у костюмах.
Над гардеробом героїні працювала новозеландська костюмерка Кірсті Кемерон, відома також роботою над “У руках пса” Джейн Кемпіон. Для створення образу Кеті вона зверталася до фотографії та живопису кінця XIX — початку XX століття. Серед її референсів — вуличні фотографії Едварда Лінлі Семборна та Георга Гендріка Брайтнера, які показували жінок свого часу не як застиглих персонажів історичної епохи, а як сучасниць. Важливими джерелами стали також роботи Еліс Остін, Девіда Гамільтона і фотографії Арнольда Ґенте з китайського кварталу Сан-Франциско. А картини Мері Кассат, П’єра Боннара, Анрі де Тулуз-Лотрека та Едварда Мунка допомогли повернути в історію кольори, яких бракувало чорно-білим фотографіям. “Її персонаж проходить через стільки змін”, — пояснює Кемерон. У дитинстві Кеті мати вдягає її так, щоб підготувати до ролі дружини — хоча сама Кеті ніколи не планує нею ставати. Вже тоді в її образі є певна театральність: вона грає роль, нав’язану їй іншими. Згодом, коли Кеті зустрічає містера Едвардса, одяг стає частиною іншої гри. Він вдягає її як свою коханку, а Кеті водночас починає сама формувати власний смак, витрачаючи його гроші на дедалі розкішніші речі. Одним із найважливіших образів цього періоду стає сукня, в якій її жорстоко б’ють. Кемерон та Казан свідомо побудували контраст між її майже демонстративною жіночністю та насильством, якого зазнає героїня. Багатошаровий шовковий костюм мав одночасно говорити про красу й крихкість Кеті. Після цього з’являється весільна сукня — чи не найпростіша з кількох варіантів, які створила команда. Елегантна, майже позачасова, вона несподівано додає героїні невластивої їй невинності. “У ній є певна невинність, що незвична для її характеру”, — каже Кемерон.
Переїзд Кеті та Адама до Каліфорнії відкриває новий етап. Тут героїня дедалі більше досліджує власний смак. Вона продовжує грати ролі, але тепер сама визначає правила цієї гри. 
Згодом героїня потрапляє у бордель. У борделі Кеті спочатку постає як невинна сільська дівчина. Та дуже швидко її гардероб змінюється: з’являються складні, ефектні сукні, за допомогою яких вона спершу намагається стати “своєю” серед інших жінок, а згодом — піднятися над ними. 
Коли Кеті перетворюється на Кейт і отримує владу, її одяг стає своєрідним особистим брендингом. Кемерон згадує Патті Сміт як один із референсів: жінку, яка створила настільки впізнаваний образ, що він став частиною її особистості. Кейт віддає перевагу чистішим лініям, меншій кількості декору та стриманій, витонченій естетиці. Її палітра сувора, майже аскетична, але в костюмах багато фактури й деталей. Водночас Флоренс П’ю хотіла, щоб ці образи залишалися сексуальними.
“Можливо, це був її шанс стати тією, ким вона завжди хотіла бути, але раніше не могла”, — говорить Кемерон. Якщо раніше Кеті грала роль для когось іншого, то тепер Кейт сама режисує власну виставу. Навіть одяг стає її уніформою.
Особливе місце в образі Кейт займають сувеніри від чоловіків — маленькі матеріальні сліди її минулого, які вона зберігає на собі, біля ліжка та на робочому столі. Вони нагадують: Кейт не просто змінила ім’я. Вона перетворила власну історію на частину свідомо створеного образу. 
Втім, Кемерон було цікаво працювати не лише з Кеті. Особливе задоволення їй приніс чоловічий одяг — від простих речей із бавовни та домотканих тканин до костюмів, які поступово відображають внутрішні зміни Адама. Його шлях значно стриманіший за трансформацію Кеті, але також проходить через кілька перевтілень: від одягу волоцюги до елегантного костюма, що говорить про амбіції, смак і нове відчуття себе. Згодом Адам повертається до простоти — і разом із нею до певного примирення із самим собою.
Так костюми в “На схід від Едему” стають не просто історично точним тлом. Вони розповідають про героїв майже так само багато, як їхні вчинки: про те, ким вони були, ким намагаються здаватися і, зрештою, ким наважуються стати.